3. "Виносьте ваших мерців"

З розділу «Питання санітарії та гігієни у містах Європи 17-18 ст. (Англія)» другого тому книги «Світова історія туалету»:

 

«Взимку 1664 року в небі над Англією з’явилася яскрава комета. Жителі Лондона занепокоїлись, гадаючи: яку ж трагічну подію вона принесе цього разу?
На той час Лондон був великим містом, яке мало щільну густоту заселення, особливо у бідних районах. Вулиці середньовічного Лондона були тісні та темні. Каналізації у місті не було, тому помиї, кінський гній та нечистоти стікали бруківкою. Через товстий шар бруду на вулицях, пересуватись Лондоном доводилось у спеціальному взутті. Всюди снували щури і роїлися мухи. Сморід був страшенний.
Особливу небезпеку для людського здоров’я становив задушливий чорний дим. Причиною його виникнення були заводи, які виготовляли мило, пивоварні, металургійні підприємства та 15000 будинків, що опалювалися вугіллям. Ці умови були сприятливими для поширення будь-якої інфекції, у тому числі – чуми. Минуло два століття після закінчення останньої пандемії чуми, відомої як «Чорна смерть», але населення Європи досі згадувало про неї з жахом. Та ось страшна хвороба повернулась знову.
 
Повідомлення про чуму в Європі змусили Таємну раду при англійському королі Карлі ІІ розглянути варіанти того, що можна зробити, щоб не допустити проникнення та поширення чуми в Англії. Був запроваджений карантин для кораблів, що прибували до Лондона після спалахів чуми в Амстердамі та Гамбурзі. Два військові морські кораблі були призначені для перехоплення будь-яких суден, що входили до лиману Темзи.
Сучасні дослідження показують, що перші випадки чуми сталися взимку 1664-1665 років. Ймовірно, збудник інфекції прибув з торговими кораблями Голландії, що перевозили тюки бавовни з Амстердаму. Деякі з випадків були смертельними, але влада не вжила ніяких особливих заходів. Тогорічна зима у Лондоні була дуже холодною. Земля замерзла з грудня 1664 року по березень 1665 року, а річковий рух на Темзі двічі перекривався льодом. Тому, можливо, холодна погода стримала поширення епідемії.

 

Незважаючи на те, що у квітні 1665 року було декілька офіційних випадків смерті від чуми, влада запровадила домашній 40-денний карантин. Але коли перший будинок був запечатаний, спалахнув бунт. Натовп зламав двері та звільнив мешканців. Бунтарів суворо покарали. Були розповсюджені інструкції щодо будівництва ізоляційних лікарень подалі від здорових мешканців, де можна було б доглядати за хворими, поки вони не помирали чи одужували. У травні 1665 року розпорядженням короля Карла II були закриті міські театри та заборонені масові збори. Сам король та королівський двір на той час перебралися зі столиці до Оксфорду. Багато заможних городян залишили свої будинки і роз'їхалися по околицях.
З приходом тепла епідемія посилювалася. Лорд-мер виголосив, що всі домогосподарства повинні старанно прибирати вулиці навіть за межами своєї власності, тоді як місто взяло на себе зобов'язання вирішити питання з безхатченками та грабіжниками. А старшинам було доручено карати тих, хто не виконував своїх обов'язків.
Ще одним фактором у боротьбі з пандемією стала соціальна дистанція. Це вперше вона була застосована настільки безкомпромісно і повсюдно. На ринках і в продуктових крамницях покупці з продавцями уникали прямого контакту. Покупці самі брали товари з відкритих полиць, упаковували їх, а гроші опускали у миску з оцтом (вважалося, що це допомагає у боротьбі з інфекцією).

 

Влітку 1665 року щотижня у Лондоні та передмістях від чуми помирало близько 2000 мешканців. До того ж, у вересні ця цифра збільшилась до 7000 смертей щотижня. Оскільки чума лютувала протягом усього літа, лише невелика кількість священнослужителів, медиків та аптекарів залишилися у місті, щоб справлятися зі значно більшою кількістю хворих і померлих.
Під час чумних епідемій лікарі здавна одягали спеціальні маски, які згодом стали символом цієї хвороби. Маска нагадувала пташину голову, а у «дзьоб» поміщали лаванду або інші ароматичні трави. Вони мали очищати повітря від «міазмів». Однак в 1665-1666 роках лікарі стали використовувати також провощені маски і накидки. Ймовірно, це врятувало життя багатьом з них, адже комахи, що розповсюджували хворобу, не могли вчепитися за покриту воском поверхню.

 

 
Лондонський демограф Джон Граунт щотижня оцінював смертність. Коли хтось помирав, то дзвонив дзвін. Після цього сигналу до помешкання приходила офіційна людина для огляду померлого та визначення причини смерті. Так Граунт вів статистику постраждалих на чуму. Але ці цифри не були правдивими. По-перше, багато парафіяльних чиновників, які вели записи, теж помирали і їх інформація втрачалась. По-друге, квакери відмовлялися співпрацювати з чиновниками, а багатьох бідних городян просто скидали в масові могили без запису. По-третє, підкуплена людина, що оглядала тіло та встановлювала причину смерті, могла вказати іншу причину. Це відбувалося тому, що всі будинки, де були хворі на чуму, за наказом короля, мали закриватися на 40-денний карантин. Такий будинок позначали червоним хрестом і написом: «Боже, змилуйся над нами», а мешканцям заборонялося виходити назовні. Продукти для них залишали під дверима родичі або міська влада. Після закінчення карантину житло належало обробити димом і побілити заново.

 

Спеціальні люди на возах їздили Лондоном, закликаючи мешканців: «Виносьте ваших мерців», і відвозили тіла для погребіння. Спочатку влада хвилювалася, що зростання смертності може викликати серед городян паніку, тому тіла вивозили вночі. Незабаром кількість жертв чуми зросла. Возів не вистачало, тому люди складали тіла вздовж вулиці. Влада найняла лікарів, які стежили за правильним похованням. Але через паніку та страх зараження мешканці ховали тіла самостійно, поспішно і не завжди у відведених для цього місцях.

 

Оскільки джерела виникнення хвороби були невідомі, багато хто вважав, що чуму переносять тварини. Лондонська корпорація закликала знищувати кішок та собак. Певною мірою це рішення подовжило епідемію, адже кішки могли б знищувати щурів - носіїв інфекції. Влада Лондона вимагала, щоб у будинках та на вулиці вдень і вночі горів вогонь. Так сподівались очистити повітря від зараження. З цією ж метою лондонців змушували курити тютюн або палити пахучі речовини: перець, хміль та ладан.
Офіційно Велика Лондонська чума, під такою назвою вона увійшла в історію, за 18 місяців винищила близько 100 000 людей - майже чверть тодішнього населення Лондона»

 

Велика Лондонська чума буде останньою епідемією чуми для столиці Англії. Але світ стикався з чумою ще не один раз: і в 18, і в 19, і в 20 століттях. Минуло 100 років після Великої Лондонської чуми, коли вона знову повернулась в Європу.

 

Про те, що ж допомогло Лондону назавжди позбавитися страшної інфекції, читайте у наступних дописах на сторінках Музею Історії Туалету

 

Музей Історії Туалету © 2022

Працює на Shop-Express