1. Туалетна революція

Першу нашу публікацію ми присвятили історії розвитку жіночих громадських туалетів. Протягом багатьох століть жінки були змушені боротись за свої права, у тому числі – право на окремі громадські вбиральні. Ця історія розпочинається у США:

 
«У 19 столітті бувати без супроводу чоловіків у ресторанах чи громадських кімнатах класу люкс у міських готелях дамам було заборонено. Готель Tremont House у Бостоні був одним із перших закладів, що відкрили їдальню для жінок. Вона називалася «Ladies' ordinary». Такі їдальні стали соціально прийнятним місцем, де респектабельні жінки могли пообідати наодинці або з іншими представниками своєї статі. Їдальні стали місцем, де жінки були захищені від небажаних поглядів та домагань чоловіків. У звичайних ресторанах присутність самотньої чи кількох жінок могла бути незрозумілою.
 
За прикладом жіночої їдальні готелю Бостона у 1833 році в Нью-Йорку відкрився ресторан для жінок. У цих закладах дами без остраху могли відвідати туалетну кімнату.

 

Поштовхом до організації громадських туалетів став активних розвиток великих міст. Коли люди жили в невеликих селищах і не відходили далеко від будинку, питання відхожого місця не було проблемою. Потреба у громадських туалетах з'явилась наприкінці 18 століття з початком індустріальної революції.

Чоловіки мали робочі місця, а жінки – залишались вдома. Тому, чоловіки мали змогу користуватися туалетами на роботі. Їх будували лише для того, щоб люди не забруднювали територію підприємства. Йдучи з роботи або гуляючи з друзями чоловіки використовували єдиний публічний туалет того часу – вулицю. Жінки не могли пересуватися містом без чіткої мети. Вони не бували ніде, окрім магазину, церкви та ринку.

 

Шопінг ще не був задоволенням для жінок. Одним із перших закладів, де з'явився туалет, був салун – традиційна назва бару в США. На задньому дворі салуна була вирита яма, оточена низькою огорожею, щоб приховати людину від чужих очей. Але до туалету міг зайти лише клієнт-чоловік. Порядним жінкам входити в салун вважалося непристойним. Так виник розрив між громадським та приватним простором. Робочі місця та громадська сфера були надбанням чоловіків, а домашнє «царство» залишалося жінкам.

 

Але так тривало до промислового перевороту 19 століття.

 

У цей час жінки зайняли робочі місця, стаючи частиною громадянського життя США. У 1822 році в Лоуеллі, штат Массачусетс, були засновані текстильні фабрики і молоді самотні американки вирушили до міста. Тепер вони могли не залежати від чоловіків, бо мали змогу прогодувати себе самостійно. Більшістю працівників у текстильній промисловості складали саме жінки. Вони почали брати участь у соціальних реформах та згодом - у виборчому русі. Коли жінки з'явилися на підприємствах, туалет був один. Багато жінок через пуританське виховання соромилися публічно заходити до вбиральні, особливо у присутності чоловіків, відчуваючи себе вразливими у такій ситуації. Будь-хто, хто бачив, як жінка увійшла до туалету, у подробицях міг уявити, що вона там робила. Вийти і подивитися чоловікові в очі після цього жінка 19 століття не могла.

 

У 1877 році Массачусетс став першим штатом, де ухвалили закон про обов'язкові жіночі туалети на підприємствах, де використовувалась жіноча праця. Незабаром і в інших штатах ухвалили такий закон. Відтоді жінки отримали жіночі кімнати з гардеробом, туалетами, умивальниками і місцями для відпочинку.

 

Промислова революція вивела із будинків менш забезпечених жінок, які були змушені працювати. Жінки не одразу, але відчули смак свободи. Це не сподобалося чоловікам. Вони дивилися на жінку поза домом з підозрою та занепокоєнням та намагались довести її розумову та фізичну неспроможність. А жіночі кімнати – вважали непристойними закладами. І суспільство скористалося цим: не всі посади могли обіймати жінки, не всі професії могли отримати дівчата, різною була оплата однакової праці у чоловіків та жінок. Проте власники підприємств не збиралися відмовлятися від дисциплінованої, сумлінної, непитущої робочої сили. Виробництва продовжували заохочувати жіночу працю. Тому, суспільству довелося звикнути до гідних жінок поза домом.

 

Що ж до забезпечених леді, які не потребували роботи, то зміни в їхньому житті відбулися, коли вони почали отримувати задоволення від покупок. Фабрики випускали різні гарні товари, які виманювали цих жінок із їхніх будинків. Жінки хотіли робити покупки, ходити на прогулянки, відвідувати парки, кафе та музеї. Зовнішній світ, який довго належав чоловікам, приваблював леді. Дами вийшли з дому на вулицю, але вони не мали бажання на ній справляти свої потреби. Так постало питання: що ж робити жінці, яка провела поза домом кілька годин? Щоб заохотити дам витрачати кошти приватні підприємці почали будувати громадські вбиральні. Спершу вони з'явилися у кафе та магазинах, але були лише для клієнток. З вуличними туалетами у великих містах США ще тривалий час були проблеми…»
 
Наступний допис з нашої нової рубрики розповість вам про сучасний стан жіночої гігієни у Африці, побутові незручності Індії та жахливий звичай «чаупаді».

 

Тож, не пропустіть! Слідкуйте за сторінкою Музею Історії Туалету, щоб мати змогу першими дізнатись ексклюзивну інформацію з другого тому книги. Далі більше!

Музей Історії Туалету © 2022

Працює на Shop-Express